Дурний інтелігент

Через низький зріст мій кум Володя постійно має пригоди з хуліганами та рекетирами. Кум – мисливець, звихнутий на зброї. Вдома у нього карабін і дві рушниці. Але хулігани про це не знають.

За столом Володька найохочіше згадує, як на початку 1990-х стояв у черзі до валютного віконця. Коли купив 20 доларів, до нього підійшли двоє здоровил.

- Ану віддай зелень, – видерли двадцятку. Професійними рухами обмацали все тіло. Уже відходили, коли звернули увагу на відстовбурчену кишеню сорочки.

- А що в тебе там?

- Це? – перепитав кум. Від несподіванки він забув, що там – пістолет. Покопирсавшись, навів його на нападників.

- А тепер швидко віддали мої 20 баксів.

Уся черга мовчки спостерігала, як здоровили повертали гроші й забиралися геть.

Про кума згадую в суботу. Поспішаю на потяг. Грошей не беру. “Зніму з картки”, – думаю. О шостій ранку вставляю картку в банкомат. Чую, як за спиною перемовляються двоє.

- Зараз подивимося, скільки він зніме. Мабуть, у нього повна торба грошей.

Я декілька років тому купив квартиру в Черкасах. Боргів набрався, як пес бліх. Ніяк не почну їх виплачувати, бо весь час з’являються нові. А тут ще й ці двоє на щось претендують.

Обертаюся й дивлюся на них поглядом, сповненим ненависті. Один – молодий, цинічний. Такий за пару років сколотить капітал і стане видним членом Партії регіонів. Другий – простецький, роботяга. Із циніком дивимося одне на одного кілька секунд. Він відчуває, що без бійки грошей не здобути. Відходить, знехотя дістає свою картку і стає до сусіднього банкомату.

Увечері переповідаю пригоду кумові.

- Ти дурний інтелігент, – каже Володька. – І я був дурний, бо з пістолетом забрав тільки свої 20 баксів. Тобі треба було стати в них за спиною. То й борги за квартиру віддав би швидше